Дитячі страхи

Як зароджується нездоланне почуття страху? Найбільш розповсюджені, так звані, трошки навіювані дитячі жахи. Їх нескінченне джерело – дорослі, які оточують малюка, котрі занадто наполегливо та чуттєво вказують на наявність (реальної або уявної) загрози. Навіювані жахи з’являються також фактично у малюків, при котрих дорослі ведуть дискусії про хвороби, пожежі, вбивства, про загибель тощо.

         Класифікація страхів у дітей залежить від віку. До семи років у малюків переважають, так звані природні страхи, засновані на інстинкті самозбереження. В 7-10 років наступає певна рівновага між природними та соціальними страхами (самотності, покарання, спізнення). Якщо змалювати це більш досконально, то можна виділити певні жахи, які притаманні кожному періоду життя.

        Перший рік життя:

 • Страх нового оточуючого середовища;
 • Страх відлучення від мами;
 • Острах сторонніх людей.

         Від 1 до 3 років:

• Боязнь темноти (основний страх цього віку);
• Страх залишитися одному;
• Нічні страхи.

         Від 3 до 5 років:

 • Страх самотності ;
 • Страх темноти;
 • Боязнь замкненого простору;
 • Невеликий острах казкових персонажів (зазвичай, в цьому віці вони асоціюються зі справжніми людьми).

         Від 5 до 7 років:

 • Страхи, пов’язані зі стихіями: пожаром, глибиною, висотою тощо;
 • Боязнь батьківського покарання;
 • Страх перед тваринами;
 • Боязнь поганих снів;
 • Боязнь втрати батьків;
 • Страх смерті;
 • Боязнь спізнення;
 • Страх перед інфікуванням якоюсь хворобою.

         Від 7 до 11 років:

 • Боязнь школи («шкільна фобія»);
 • Страх «бути не тим»;
 • Боязнь зробити помилку;
 • Боязнь поганої оцінки.

         Від 10 до 16 років:

 • Страх перед образом своєї зовнішності;
 • Страх «бути не собою»;
 • Нав’язливі страхи, побоювання, сумніви міжособистісного походження.

         Декілька порад, котрі будуть сприяти зниженню ризику розвитку страхів або тривожності у вашої дитини:

 • Період вагітності – не найкращий час для вирішення питань про необхідність народження дитини, для здачі екзаменів, захисту дипломних робіт, дисертацій та відповідно інших стресових ситуацій. Це звичайно також не найкращий час для з’ясування стосунків.

 • Пам’ятайте, що спочатку ви – не відповідальний працівник, не ділова дама, а мати. Будьте серйозною, рішучою та принциповою на роботі, а дома – лагідною, люблячою, турботливою та уважною.

 • Дитина не повинна відчувати себе ні «попелюшкою» ані «кумиром сім’ї». Краще вибирати щось безсумнівно середнє.

 • Дозволяйте дитині як можна більше майструвати, гуляти, бігати, частіш запрошуйте в гості його друзів ровесників.

 • Не лякайте дитину вовками, міліціонерами, лікарями тощо. Бо дитина серйозно сприймає те, що нам здається практично не значним або містичним.

 • Знаходьте більше часу для малювання.

 • Грайтесь всією сім’єю.

 • Сприймайте дитину такою, якою вона є насправді. Не асоціюйте його з сусідським гарним Андрієм чи майже відмінником Богданом.

 • Любіть власну дитину. Не забувайте про необхідність тілесного контакту з ним.

 • Нехай ваша дитина стане рівноправним членом сім’ї зі своїми правами та обов’язками.  • Будьте власній дитині реальним другом!