Автор: mysko

•     Пам’ятайте, що навчання — один з найвибагливіших видів праці, а розумові сили і можливості дітей неоднакові.
•     Не треба вимагати від учня неможливого. Під час навчання важливо визначити, на що здатна дитина даної миті та як розвинути її розумові здібності.
•     Навчання не сприяє розвиткові учня, якщо супроводжується механічним повторенням, зубрінням, а не вимагає напруження розумових сил, пізнавальної активності, думки і дії.
•     Найпростіший метод виховання, який не потребує ані часу, ані розуму,— покарати дитину, а відтак озлобити чи навіть зламати її.
•     Уникайте надмірного опікування, викриків, примусу й наказових інтонацій. Все це зумовлює протидію з боку дитини, спричиняє психічні травми, вбиває в ній бажання й цікавість до навчання.
•     Розвивайте інтелектуальні прагнення, ініціативу та самостійність дитини як під час навчання, так і в позаурочних справах.
•     Пам’ятайте, що, згідно з науково обґрунтованими нормами, учням на виконання домашніх завдань дається:

до 1 год. (1 клас);

до 1,5 год. (2 клас);

до 2 год. (3—4 класи);

до 2,5 год. (5-6 класи);

3 год. (7 клас);

4 год. (8 клас).

•     Привчайте дітей користуватись годинником і не дозволяйте їм просиджувати за домашніми завданнями понад норму встановленого терміну. Це тільки шкодить їхньому здоров’ю й погано позначається на розумовому розвитку. На вихідні й святкові дні завдання задавати не варто.
•     Не змушуйте учня писати спершу в чернетці, а потім переписувати в зошит виконані завдання. Це призводить до перевтоми дитини і негативного ставлення до навчання.
•     Не хвилюйтесь, якщо ваша дитина одержить за виконану роботу не таку оцінку, якої б вам хотілось. По-перше, оцінка має виховне значення, по-друге, це не остання робота й не остання оцінка.
•     Дайте дитині можливість самостійно пізнати радість успіху в навчанні, визначити індивідуальну стежку розумової праці.
•     Перевіряйте домашні завдання, виконанні дітьми, особливо на першому етапі навчання. Але вашими оцінками мають бути: «задоволений», «не задоволений». Можна додати слово «дуже». Будьте певні: завтра дитина буде працювати старанніше, аби побачити ваше задоволення.
•     Здоров’я дитини — «крихка кришталева кулька», і тримають її три атланти: спадковість, спосіб життя і середовище. Організуйте правильний розпорядок життя дитини: харчування, навчання й відпочинок.
•     Організовуючи різні ігри та види навчальної діяльності, не забувайте про фізичний стан дітей, особливо розвиток м’язів пальців і кистей рук. Від цього залежить почерк дитини, якість малювання, креслення, гри на музичному інструменті.
•     Обов’язково помічайте навіть незначні успіхи дітей, спонукайте їх до сумлінного навчання і гарної поведінки. Використовуйте для цього підбадьорюючі слова, поцілунки, різні види морального й матеріального заохочення.

Батько і мати — найкращі вихователі, і тому вони мають впливи на поведінку своїх дітей навіть тоді, коли їх немає вдома. Пам’ятайте, що дитина — дзеркало життя своїх батьків. Як у краплині води відбивається сонце, так само і в дітях відбивається моральна чистота батька й матері. Майбутнє належить тільки дітям. Робіть все, щоб дитинство і майбутнє ваших дітей були прекрасними. Любові та взаєморозуміння, успіхів і щастя вашим дітям!

ПАМ’ЯТАЙ, ЩО:

1. Якщо дитину постійно критикують – вона вчиться ненавидіти.

2. Якщо дитина росте в ворожості – вона вчиться агресивності.

3. Якщо дитину висміюють – вона стає потайним.

4. Якщо дитина росте в доріканнях – вона вчиться жити з почуттям провини.

5. Якщо дитина росте в терпимості – вона вчиться вірити в себе.

6. Якщо дитину підбадьорюють – вона вчиться вірити в себе.

7. Якщо дитину хвалять – вона вчиться бути вдячним.

8. Якщо дитина зростає в чесності – вона вчиться бути справедливим.

9. Якщо дитина росте в безпеці – вона вчиться вірити в людей.
10. Якщо дитину підтримувати – вона вчиться цінувати себе.

11. Якщо дитина живе в розумінні та дружелюбності – вона вчиться знаходити любов у цьому світі.

ТАК ДІТИ ВЧАТЬСЯ ЖИТИ!

       Що робить дитину нещасливою:

1. Відсутність батьківської любові.

2. Нестача уваги.

3. Відсутність простого людського спілкування (крики, окрики, погрози, побиття).

4. Невизнання дитини як особистості.

5. Помилки у виборі імені.

       Що робить дитину щасливою:

1. Любов, увага, повага батьків та дорослих.

2. Створення умов для розвитку його здібностей.

3. Щасливі батьки.

Звідки береться агресія у наших дітей? Протягом усього життя люди завжди проявляли жорстокість до собі подібних. Багато вчених намагалися визначити природу жорстокості, причини її виникнення, фактори, які сприяють її формуванню та прояву. Всі існуючі нині теорії агресії, можна розділити на чотири основних категорії.

     Перша розглядає біологічну обумовленість агресивності, як вроджену інстинктивну, генетично запрограмовану форму поведінки. І виходячи із чого, навіть найпозитивніші зміни в навколишньому середовищі, не здатні попередити її прояв. І якщо людина має певний ген, то піде кримінальним шляхом. Крім того, агресію пов’язують з порушеннями функцій головного мозку.

     Друга група розглядає агресію як потребу та потяг, котрі виникають у відповідь на те, що відбувається в житті людини. Тобто більшість людей в певних умовах (самозахист, роль «ката», наказ тощо) можуть проявляти жорстокість, хоча в звичайних умовах не схильні до насилля.

Особливо сильно змінюється поведінка людини під впливом групи. Спрацьовує закон натовпу, коли виникає отупіння маси, тобто зниження загального рівня інтелекту. Кожен окремо так би не вчинив, а в натовпі знімається особиста відповідальність за вчинене. А в підлітковому віці бажання бути прийнятим в групу ровесників сильніше будь-якої іншої потреби. Не секрет, що в кожній соціальній групі є свої «аутсайдери» – діти, які з різних причин стали вигнанцями (Особистісні, інтелектуальні, фізичні – інвалідність, зниження зору, низький матеріальний чи соціальний статус сім’ї тощо). Й мало хто з підлітків захоче заступитися за того, проти кого войовниче настроєна більшість, щоб не бути відторгненим групою.

     Третя група теорій, враховує такі аспекти людського досвіду, як пізнавальна діяльність та емоції. Вся інформація, котру людина отримує та будь-який життєвий досвід викликає певні емоційні реакції. З точки зору деяких психологів, агресія виникає, оскільки формується негативна реакція на агресивні стимули (біль, нездужання, неприємні запахи тощо).

Ми, дорослі люди, звикли стримувати свої емоції, а діти – ні. В них вони б’ють ключем. Якщо образа, то смертельна, якщо щастя, то безкрайнє та, якщо жорстокість, то яскраво виражена. Зрозуміло, що у дітей немає життєвого досвіду, тому підлітки далеко не завжди можуть передбачити наслідки своїх дій. Емоції захоплюють розум та свідомість, тому дитина вчиняє дію, а вже потім думає, чи вірна вона. Якщо ваша дитина когось вдарила, це ще зовсім не означає, що вона виросте хуліганом. Прояв агресивності та жорстокості – це певний етап дорослішання дитини. Він повинен усвідомити, пережити та навчитися контролювати свої негативні емоції. Неусвідомлена дитяча жорстокість з часом проходить безслідно. А ось якщо підліток свідомо вчиняє іншим біль та розуміє, що це погано, – це вже привід переживати та приймати міри.

     Згідно четвертої теорії соціального учіння, агресія уявляє собою модель соціальної поведінки, яка була набута. Агресивні реакції засвоюються та підтримуються шляхом безпосередньої участі в ситуаціях прояву агресії (жорстокість близьких дорослих людей), а також шляхом пасивного спостереження агресивних проявів. Не тільки в кіно, але й в повсякденному житті повно прикладів безкарної жорстокості та заохочення насилля. Якщо дитина буде співчувати та відчувати сильні емоційні переживання при кожній побаченій жорстокій сцені, то його серце просто не витримає. І проявляється такий певного роду імунітет на чужий біль, який захищає маленьку людину від психотравми. А людина, не здатна переживати за іншу може причинити їй шкоду. Виходить, що діти ведуть себе так, тому що у суспільстві насилля стало нормою.

 Що можуть зробити батьки, щоб попередити жорстокість дитини?

·         З самого дитинства привчати до самостійності та відповідальності за свої вчинки, а головне – формувати здатність до співчуття та співпереживання.

·         Навчати здоровим відносинам між дітьми, де ніхто не відторгнутий та не принижений.

·         В сім’ї повинні припинитися фізичні покарання. Інакше не дивуйтеся дитячій жорстокості, бо її прояви для дитині цілком природні!

·         Акуратно та коректно контролюйте, з ким дитина дружить, чим займається, що дивиться та читає. Обмежуйте час перегляду телевізора та комп’ютерних ігор. Але не прямим наказом або забороною, а пропозицією інших цікавих занять, бажано активних та на свіжому повітрі.

·         Чітко визначне межі дозволеного. У випадку порушення правил завжди повинно слідувати покарання, але не давіть авторитетом – поясніть своє рішення.

·         Не заплющуйте очі на жорстокість своєї дитини та не виправдовуйте його вчинки, побоюючись звинувачень у власній неспроможності та безсиллі. Якщо проблему ігнорувати, то зміни в особистості дитини можуть стати незворотніми.

·         Знайдіть для дитини заняття по душі, де він зможе дати вихід накопиченій енергії та отримає можливість самоствердитися та чогось досягнути.

·         Навчайте виражати власну думку та здатність не агресивно відстоювати свою точку зору у спілкуванні.

·         Навчайте правильно реагувати на агресорів (не звертати уваги або напружену ситуацію перетворити на жарт тощо).

·         Будь-якому підлітку потрібна ваша впевненість: «Ти – сильний!» Впевнена в собі людина не стане доводити свою значимість жорстокістю.

·         Оточіть дитину увагою та любов’ю. Діти, яких люблять, рідко бувають жорстокими. Намагайтеся завжди підтримувати довірливі стосунки. Турбота про підлітка не зводиться до того, щоб контролювати його оцінки, вдягнути та нагодувати, це увага до його проблем (якими б незначними вони вам не здавалися), розкриття та розвиток його талантів (а це властиве кожній дитині), спілкування з його друзями, розширення кругозору. Основне завдання батьків – навчитися відноситись до дитини з повагою та розумінням в будь-якій ситуації.

Більшість батьків замислюються, чи правильно вони виховують свою дитину. Звичайно ж, ідеальних батьків немає. Але що потрібно зробити, щоб у дитини була гарна поведінка?

Діти навчаються, копіюючи поведінку дорослих. Ваша поведінка – приклад до наслідування. Намагайтеся змінити ситуацію, а не дитину. Виражайте свої бажання позитивно. Скажіть дітям, чого ви від них очікуєте, мовою, яку вони зрозуміють. А якщо ви щось категорично заперечуєте, дайте чітке роз’яснення чому.

Висувайте реальні вимоги. Запитуйте себе, чи відповідають вони віку дитини та ситуації, в котрій вона опинилася. Поясніть причину свого рішення. Прагніть до компромісу у спілкуванні зі старшими дітьми, а з молодшими – використовуйте тактику переключення уваги.

Вибирайте виховання без покарання та окриків. Покарання не допоможуть дитині виробити навички самоконтролю та поваги до інших. Окрик або постійні дорікання шкідливі та можуть призвести до психологічних проблем. Пам’ятайте: дитина може чогось навчитися, тільки коли вона задоволена, в гарному настрої або перебуває у стані спокою. Допомагайте дітям вести себе краще, даючи їм вибір. Нехай вони особисто вирішують, в що їм одягатися або що їсти. Прислухайтеся до того, що каже ваша дитина. Цікавтеся тим, що вона робить, що відчуває. І головне – не забувайте, що любов, повага та розуміння є найважливішими потребами всіх: і дітей, і дорослих.

10 правил, котрі допоможуть вам у вихованні дитини:

1. Починайте «забувати» про те, що ваша дитина маленька. Давайте їй посильну роботу в домі, визначте коло його обов’язків. Зробіть це м’яко: «Який ти в нас вже великий, ми навіть можемо довірити тобі миття посуду».

2. Визначне загальні інтереси. Це можуть бути як пізнавальні інтереси (улюблені мультфільми, казки, ігри), так і життєві (обговорення сімейних проблем).

3. Залучайте дитину до економічних проблем сім’ї. Поступово привчайте порівнювати ціни, орієнтуватися в сімейному бюджеті (наприклад, дайте гроші на хліб та морозиво, коментуючи суму на той та на інший продукт).

4. Не сваріть, а тим більше – не ображайте дитину в присутності сторонніх. Поважайте почуття та думки дитини. На скарги зі сторони оточуючих, навіть вчителів чи вихователів, відповідайте: «Дякую, ми обов’язково поговоримо на цю тему».

5. Навчіть дитину ділитися своїми проблемами. Обговорюйте з нею конфліктні ситуації, які виникли з ровесниками або з дорослими. Щиро цікавтеся її думкою, тільки так ви зможете сформувати в неї правильну життєву позицію.

6. Постійно розмовляйте з дитиною. Розвиток мовлення – запорука гарного навчання. Відвідали театр (цирк, кіно) – нехай розповість, що їй найбільше сподобалося. Слухайте уважно, задавайте запитання, щоб дитина відчувала, що вам цікаво.

7. Давайте відповіді на кожне запитання дитини. Тільки в цьому випадку його пізнавальний інтерес ніколи не згасне.

8. Намагайтеся хоч інколи дивитися на світ очима вашої дитини. Бачити світ очима іншого – основа для взаєморозуміння.

9. Частіш хваліть свою дитину. На скарги про те, що щось не виходить, відповідайте: «Вийде обов’язково, тільки потрібно ще раз спробувати». Формуйте високий рівень домагань. І самі майте віру в те, що ваша дитина може все, потрібно тільки допомогти. Хваліть словом, посмішкою, лагідністю та ніжністю.10. Не будуйте власні взаємовідносини з дитиною на заборонах. Завжди роз’яснюйте причини ваших вимог, якщо можливо, запропонуйте альтернативу. Повага до дитини зараз – фундамент поважного відношення до вас тепер та в майбутньому.

Діти – квіти нашого життя, але ці квіти не рідко завдають нам масу клопоту.Хоч через власний егоїзм ми забуваємо про саму дитину, про її почуття, душевний стан.

            Добре, якщо в нього є брат чи сестра, з котрими він ладнає, є якась підтримка, а якщо немає ні сестри, ні брата? Або є, але відносини з ними не можна назвати теплими? Тоді дитина залишається одна, хоча має при цьому сім’ю.

Старша дитина в сім’ї.

Плюси:

            Старшій дитині не рідко притаманні відповідальність, сумлінність, прагнення до досягнень, честолюбство. Така дитина частіше за інших турбується про молодших братів та сестер, особливо у випадку хвороби або страті батьків.

Мінуси:

            Народження наступної дитини позбавляє його виключної позиції у володінні любов’ю та увагою мами та часто супроводжується ревнощами до брата чи сестри.

            Доволі розповсюдженою проблемою старших дітей є тривога не виправдати очікування батьків та інших авторитетних фігур (начальників, вчителів, тренерів тощо). Їм дуже важко навчитися розслаблятися та отримувати справжнє задоволення від життя.

 Середня дитина в сім’ї.

Плюси:

            Середня дитина може мати риси як молодшої, так і старшої дитини або їх комбінацію. У середніх дітей дуже розвинуті соціальні навички. Вони вміють домовлятися та ладнати з різними людьми, оскільки були змушені навчатися у світі зі своїми старшими та молодшими братами та сестрами, які наділені різними характерами.

Мінуси:

            Середня дитина (крім єдиної дівчинки або єдиного хлопчика) в сім’ї, змушена боротися за те, щоб бути помічена та отримати свою роль та місце в сім’ї. Такі діти не мають авторитета старших дітей та спонтанності молодших.

            Відомий австрійський психолог Альфред Адлер, до речі, сам, був другим сином в сім’ї, зауважував: «Друга дитина в сім’ї знаходиться під постійним тиском з двох сторін – борючись за те, щоб випередити свого старшого брата, і побоюючись, що його наздожене молодший».

Молодша дитина в сім’ї.

Плюси:

            Молодша дитина безтурботна, оптимістична та готова приймати чуже заступництво, турботу та підтримку. Для своєї сім’ї вона назавжди може залишитися дитиною. Батьки відносяться до його досягнень менш вимогливо. І якщо старші діти в сім’ї не загинули, він менше присвячує себе продовженню діла сім’ї.

            Якщо в сім’ї його через міру опікували, то, вибираючи партнером в шлюбі старшу дитину, він може згодом боротися проти контролю та опіки чоловіка чи дружини. Молодша дитина, з котрою добре поводилися в дитинстві, зазвичай не має складнощів у спілкуванні та популярна серед друзів.

Мінуси:

            Основні проблеми молодшої дитини пов’язані з самодисципліною та складнощами в прийнятті рішень, оскільки зазвичай поряд був хтось зі старших та мудріший, котрий приймав рішення за малюка.

            Молодша дитина знає, що силою у близьких стосунках досягнути нічого не можна, і часто виробляє різні шляхи для досягнення бажаного, демонстративно ображаючись чи прагнучи очарувати.

            Альфред Адлер, автор теорії про комплекс неповноцінності, писав: «Положення молодшого брата завжди має ризик стати балуваним та залишитися сімейною дитиною…»

Єдина дитина в сім’ї.

Плюси:

            Єдиній дитині притаманні властивості, як старшої дитини, так і молодшої. Єдина дитина дуже часто наслідує риси характеру одного з батьків такої ж статі.

            Оскільки батьки мають особливі надії на свою єдину дитину, вона зазвичай гарно вчиться в школі. Єдині діти дуже часто сильно прив’язані до батьків.

Мінуси:

            Маючи менше можливостей для гри з іншими дітьми, єдина дитина вже в дитинстві може стати егоїстом, хоча все залежить від того, як його виховують батьки, і достатньо комфортно почуває себе наодинці, але й нерідко від цього страждає.

            Єдині діти, в силу їх більшої прив’язаності до батьків, часто шукають в партнері риси батька або матері. А ось шлюби, де обоє з партнерів були єдиними дітьми в сім’ї, несуть негативний характер, бо обидва не поступаються.

 Близнюки в сім’ї.

Плюси:

            Для близнюків параметри старша/молодша дитина такі ж важливі й залежать від того, в групі яких дітей вони народилися. Якщо батьки особливо підкреслюють, що один із них народився першим, то ролі старшого та молодшого розділяються автоматично. Але вони ніколи не почувають себе самотніми.

Мінуси:

            У близнюків доволі низькі результати у тестах на інтелект у порівнянні з іншими дітьми. Це пов’язано з тим, що близнюки більше спілкуються один з одним та менше орієнтуються на дорослих та ровесників.

            В дорослому житті близнюки однієї статі відчувають особливі труднощі в розділенні та набутті власної ідентичності. Якою б не була ваша дитина, важливо розуміти: якщо вона не знайде у сім’ї підтримку, це відобразиться на її психіці та світосприйнятті. Як можна більше спілкуйтеся з дітьми, прислуховуйтеся до їх прохань та побажань, тоді можна дійти компромісу.

1. Не чекай, що твоя дитина буде такою, як ти. Або – як ти хочеш. Виховання повинне допомогти йому стати не тобою, а собою.

2. Не вимагай від дитини плати за все, що ти для нього робиш: ти дав йому життя, як він може віддячити тебе? Він дасть життя другому, той – третьому: це незворотній закон вдячності.

3. В процессі ввиховання не зганяй на дитині свої образи, щоб в старості не їсти гіркий хліб. Бо, що посієш, те й зійде.

4. Не стався до його проблем зверхньо: тяжкість життя дана кожному по силі, і, будь впевненим, йому його тяжка не менш, чим тобі твоя. А може й більше. Тому що в нього ще не немає звикання.

5. Не принижуй в процесі виховання.

6. Не гризи себе, якщо не можеш чогось зробити для своєї дитини, гризи, якщо можеш та не робиш.

7. Пам’ятай – для дитини зроблено не достатньо, якщо не зроблено все. Це найважливіший закон виховання!

8. Вмій любити чужу дитину. Ніколи не роби чужому те, що не хотів би, щоб інші зробили твоїй.

9. Люби свою дитину любою: не талановитою, невдалою, дорослою. Спілкуючись з ним, радій, тому що дитина – це свято, яке поки з тобою.

         З усього цього можна зробити висновок: діти народжуються не тільки для того, щоб ми їх виховували, але й для того, щоб вони виховували нас. Для того, щоб зробити свою дитину кращою, гарному батьку приходиться стати краще самому. Це основний постулат виховання!