Автор: mysko

•     Пам’ятайте, що навчання — один з найвибагливіших видів праці, а розумові сили і можливості дітей неоднакові.
•     Не треба вимагати від учня неможливого. Під час навчання важливо визначити, на що здатна дитина даної миті та як розвинути її розумові здібності.
•     Навчання не сприяє розвиткові учня, якщо супроводжується механічним повторенням, зубрінням, а не вимагає напруження розумових сил, пізнавальної активності, думки і дії.
•     Найпростіший метод виховання, який не потребує ані часу, ані розуму,— покарати дитину, а відтак озлобити чи навіть зламати її.
•     Уникайте надмірного опікування, викриків, примусу й наказових інтонацій. Все це зумовлює протидію з боку дитини, спричиняє психічні травми, вбиває в ній бажання й цікавість до навчання.
•     Розвивайте інтелектуальні прагнення, ініціативу та самостійність дитини як під час навчання, так і в позаурочних справах.
•     Пам’ятайте, що, згідно з науково обґрунтованими нормами, учням на виконання домашніх завдань дається:

до 1 год. (1 клас);

до 1,5 год. (2 клас);

до 2 год. (3—4 класи);

до 2,5 год. (5-6 класи);

3 год. (7 клас);

4 год. (8 клас).

•     Привчайте дітей користуватись годинником і не дозволяйте їм просиджувати за домашніми завданнями понад норму встановленого терміну. Це тільки шкодить їхньому здоров’ю й погано позначається на розумовому розвитку. На вихідні й святкові дні завдання задавати не варто.
•     Не змушуйте учня писати спершу в чернетці, а потім переписувати в зошит виконані завдання. Це призводить до перевтоми дитини і негативного ставлення до навчання.
•     Не хвилюйтесь, якщо ваша дитина одержить за виконану роботу не таку оцінку, якої б вам хотілось. По-перше, оцінка має виховне значення, по-друге, це не остання робота й не остання оцінка.
•     Дайте дитині можливість самостійно пізнати радість успіху в навчанні, визначити індивідуальну стежку розумової праці.
•     Перевіряйте домашні завдання, виконанні дітьми, особливо на першому етапі навчання. Але вашими оцінками мають бути: «задоволений», «не задоволений». Можна додати слово «дуже». Будьте певні: завтра дитина буде працювати старанніше, аби побачити ваше задоволення.
•     Здоров’я дитини — «крихка кришталева кулька», і тримають її три атланти: спадковість, спосіб життя і середовище. Організуйте правильний розпорядок життя дитини: харчування, навчання й відпочинок.
•     Організовуючи різні ігри та види навчальної діяльності, не забувайте про фізичний стан дітей, особливо розвиток м’язів пальців і кистей рук. Від цього залежить почерк дитини, якість малювання, креслення, гри на музичному інструменті.
•     Обов’язково помічайте навіть незначні успіхи дітей, спонукайте їх до сумлінного навчання і гарної поведінки. Використовуйте для цього підбадьорюючі слова, поцілунки, різні види морального й матеріального заохочення.

Батько і мати — найкращі вихователі, і тому вони мають впливи на поведінку своїх дітей навіть тоді, коли їх немає вдома. Пам’ятайте, що дитина — дзеркало життя своїх батьків. Як у краплині води відбивається сонце, так само і в дітях відбивається моральна чистота батька й матері. Майбутнє належить тільки дітям. Робіть все, щоб дитинство і майбутнє ваших дітей були прекрасними. Любові та взаєморозуміння, успіхів і щастя вашим дітям!

ПАМ’ЯТАЙ, ЩО:

1. Якщо дитину постійно критикують – вона вчиться ненавидіти.

2. Якщо дитина росте в ворожості – вона вчиться агресивності.

3. Якщо дитину висміюють – вона стає потайним.

4. Якщо дитина росте в доріканнях – вона вчиться жити з почуттям провини.

5. Якщо дитина росте в терпимості – вона вчиться вірити в себе.

6. Якщо дитину підбадьорюють – вона вчиться вірити в себе.

7. Якщо дитину хвалять – вона вчиться бути вдячним.

8. Якщо дитина зростає в чесності – вона вчиться бути справедливим.

9. Якщо дитина росте в безпеці – вона вчиться вірити в людей.
10. Якщо дитину підтримувати – вона вчиться цінувати себе.

11. Якщо дитина живе в розумінні та дружелюбності – вона вчиться знаходити любов у цьому світі.

ТАК ДІТИ ВЧАТЬСЯ ЖИТИ!

       Що робить дитину нещасливою:

1. Відсутність батьківської любові.

2. Нестача уваги.

3. Відсутність простого людського спілкування (крики, окрики, погрози, побиття).

4. Невизнання дитини як особистості.

5. Помилки у виборі імені.

       Що робить дитину щасливою:

1. Любов, увага, повага батьків та дорослих.

2. Створення умов для розвитку його здібностей.

3. Щасливі батьки.

Звідки береться агресія у наших дітей? Протягом усього життя люди завжди проявляли жорстокість до собі подібних. Багато вчених намагалися визначити природу жорстокості, причини її виникнення, фактори, які сприяють її формуванню та прояву. Всі існуючі нині теорії агресії, можна розділити на чотири основних категорії.

     Перша розглядає біологічну обумовленість агресивності, як вроджену інстинктивну, генетично запрограмовану форму поведінки. І виходячи із чого, навіть найпозитивніші зміни в навколишньому середовищі, не здатні попередити її прояв. І якщо людина має певний ген, то піде кримінальним шляхом. Крім того, агресію пов’язують з порушеннями функцій головного мозку.

     Друга група розглядає агресію як потребу та потяг, котрі виникають у відповідь на те, що відбувається в житті людини. Тобто більшість людей в певних умовах (самозахист, роль «ката», наказ тощо) можуть проявляти жорстокість, хоча в звичайних умовах не схильні до насилля.

Особливо сильно змінюється поведінка людини під впливом групи. Спрацьовує закон натовпу, коли виникає отупіння маси, тобто зниження загального рівня інтелекту. Кожен окремо так би не вчинив, а в натовпі знімається особиста відповідальність за вчинене. А в підлітковому віці бажання бути прийнятим в групу ровесників сильніше будь-якої іншої потреби. Не секрет, що в кожній соціальній групі є свої «аутсайдери» – діти, які з різних причин стали вигнанцями (Особистісні, інтелектуальні, фізичні – інвалідність, зниження зору, низький матеріальний чи соціальний статус сім’ї тощо). Й мало хто з підлітків захоче заступитися за того, проти кого войовниче настроєна більшість, щоб не бути відторгненим групою.

     Третя група теорій, враховує такі аспекти людського досвіду, як пізнавальна діяльність та емоції. Вся інформація, котру людина отримує та будь-який життєвий досвід викликає певні емоційні реакції. З точки зору деяких психологів, агресія виникає, оскільки формується негативна реакція на агресивні стимули (біль, нездужання, неприємні запахи тощо).

Ми, дорослі люди, звикли стримувати свої емоції, а діти – ні. В них вони б’ють ключем. Якщо образа, то смертельна, якщо щастя, то безкрайнє та, якщо жорстокість, то яскраво виражена. Зрозуміло, що у дітей немає життєвого досвіду, тому підлітки далеко не завжди можуть передбачити наслідки своїх дій. Емоції захоплюють розум та свідомість, тому дитина вчиняє дію, а вже потім думає, чи вірна вона. Якщо ваша дитина когось вдарила, це ще зовсім не означає, що вона виросте хуліганом. Прояв агресивності та жорстокості – це певний етап дорослішання дитини. Він повинен усвідомити, пережити та навчитися контролювати свої негативні емоції. Неусвідомлена дитяча жорстокість з часом проходить безслідно. А ось якщо підліток свідомо вчиняє іншим біль та розуміє, що це погано, – це вже привід переживати та приймати міри.

     Згідно четвертої теорії соціального учіння, агресія уявляє собою модель соціальної поведінки, яка була набута. Агресивні реакції засвоюються та підтримуються шляхом безпосередньої участі в ситуаціях прояву агресії (жорстокість близьких дорослих людей), а також шляхом пасивного спостереження агресивних проявів. Не тільки в кіно, але й в повсякденному житті повно прикладів безкарної жорстокості та заохочення насилля. Якщо дитина буде співчувати та відчувати сильні емоційні переживання при кожній побаченій жорстокій сцені, то його серце просто не витримає. І проявляється такий певного роду імунітет на чужий біль, який захищає маленьку людину від психотравми. А людина, не здатна переживати за іншу може причинити їй шкоду. Виходить, що діти ведуть себе так, тому що у суспільстві насилля стало нормою.

 Що можуть зробити батьки, щоб попередити жорстокість дитини?

·         З самого дитинства привчати до самостійності та відповідальності за свої вчинки, а головне – формувати здатність до співчуття та співпереживання.

·         Навчати здоровим відносинам між дітьми, де ніхто не відторгнутий та не принижений.

·         В сім’ї повинні припинитися фізичні покарання. Інакше не дивуйтеся дитячій жорстокості, бо її прояви для дитині цілком природні!

·         Акуратно та коректно контролюйте, з ким дитина дружить, чим займається, що дивиться та читає. Обмежуйте час перегляду телевізора та комп’ютерних ігор. Але не прямим наказом або забороною, а пропозицією інших цікавих занять, бажано активних та на свіжому повітрі.

·         Чітко визначне межі дозволеного. У випадку порушення правил завжди повинно слідувати покарання, але не давіть авторитетом – поясніть своє рішення.

·         Не заплющуйте очі на жорстокість своєї дитини та не виправдовуйте його вчинки, побоюючись звинувачень у власній неспроможності та безсиллі. Якщо проблему ігнорувати, то зміни в особистості дитини можуть стати незворотніми.

·         Знайдіть для дитини заняття по душі, де він зможе дати вихід накопиченій енергії та отримає можливість самоствердитися та чогось досягнути.

·         Навчайте виражати власну думку та здатність не агресивно відстоювати свою точку зору у спілкуванні.

·         Навчайте правильно реагувати на агресорів (не звертати уваги або напружену ситуацію перетворити на жарт тощо).

·         Будь-якому підлітку потрібна ваша впевненість: «Ти – сильний!» Впевнена в собі людина не стане доводити свою значимість жорстокістю.

·         Оточіть дитину увагою та любов’ю. Діти, яких люблять, рідко бувають жорстокими. Намагайтеся завжди підтримувати довірливі стосунки. Турбота про підлітка не зводиться до того, щоб контролювати його оцінки, вдягнути та нагодувати, це увага до його проблем (якими б незначними вони вам не здавалися), розкриття та розвиток його талантів (а це властиве кожній дитині), спілкування з його друзями, розширення кругозору. Основне завдання батьків – навчитися відноситись до дитини з повагою та розумінням в будь-якій ситуації.